Вперше ми потрапили на лікування, коли доньці було 3 роки і 3 місяці з діагнозом аутизм. У сина моєї майстра манікюру теж такий діагноз. Але одного разу я прийшла до неї і побачила позитивні зміни в його поведінці, він гортав книгу, співав пісеньки. Коли я запитала, що так позитивно вплинуло на її сина, дівчина розповіла про лікування у професора Рахманова і порадила нам звернутися до нього. Я одразу ж зателефонувала, записалася та приїхала на консультацію. До цього ми безрезультатно возили дитину до фахівців по всій Україні.
Розпочали лікування у професора В. М. Рахманова. Жаль, що пізно звернулися, але раніше ми просто не знали про метод лікування професора. У лютому 2023 року ми закінчили другий етап, Маші зараз – 9 років. З перших днів лікування ми почали помічати позитивні зміни у поведінці та здоров'ї доньки. Кожен етап приносить покращення та нові досягнення, у її лексиконі з'являються нові слова, стала більш спокійною, більше розуміє.
Добрий день всім. Я мама Єгора Голубєва, 15 років. Ми живемо у м. Кременчук. Ми розпочинали лікування давно, коли Єгору було майже 7 років. До звернення до інституту Єгор був повний нуль. Нічого не розумів, бігав, сміявся, знімав панамки з дітей, не жував тверду їжу. Промови не було. З початком...
Багато хворих після одужання забувають своїх рятівників. Однак є такі пацієнти, які пам'ятають своїх лікарів і періодично з'являються на прийомі. Одна з таких матерів дитини, яка лікувалася в Інституті, після проходження повного курсу терапії у професора повідомила про свої покращення. Ми - колишні пацієнти НДІ, і одні з багатьох здорових дітей Професора! Моя подяка Вагіфу Мамедовичу не пройде ніколи! Дивлячись на нього зараз, я іноді не вірю, що 3 роки тому це була абсолютно інша антисоціальна дитина!
Мене звуть Ганна, я мама Данила, 7 років, діагноз – аутизм. Ми – з Миколаєва, але в Інституті нас жартома називають італійцями, бо зараз тимчасово проживаємо в Італії. Розуміючи всю небезпеку, ми з мамою все-таки приїхали до Дніпра, щоб продовжити лікування Данила.
Почали лікування, коли Кирилу було два з половиною роки. З початку війни ми знаходились у Дніпрі, як тимчасово переміщені. Довелося змінити кілька орендованих квартир. Для Кирила такі переміщення були нелегкими, він не встигав звикнути до одного житла, як ми вже знову через 2-3 тижні переїжджали. На початку вересня чоловік наполіг,...
