Ми з чоловіком виховуємо дві доньки. Коли старшій Дар’ї виповнилося 1,7 років, у нас народилася друга дівчинка, Марія. Обидві вагітності та пологи проходили нормально, я добре себе почувала, психотравм ні під час вагітності, ні після пологів не було. Діти народилися здоровими, розвивалися відповідно до віку. Щоправда, старша заговорила пізно, у 3,8 років. Вона вже була в дитсадку, коли Маша робила перші кроки і вимовляла перші звуки. З дитсадка старша дочка часто «приносила» інфекційні застудні захворювання, природно, занедужувала і Маша. Було так, що чотири рази за зиму діти приймали антибіотики. Молодша донька теж готувалася в похід до дитячого садка, тому ми стежили за календарем щеплень та справно їх робили, адже без щеплень у садок не беруть.
Через деякий час ми стали помічати порушення у поведінці молодшої доньки Маші. Особливо це посилилося зі вступом до дитячого садка, тоді їй було 2,3 роки. Вона не хотіла сидіти за столом, вередувала, плакала, не просилася і не ходила до туалету, не спілкувалася з дітьми у групі. Медсестра порадила нам зробити доньці енцефалограму, яка показала невеликі, але все ж таки порушення в роботі мозку.
Потім мені почали дзвонити з дитсадка зі словами: «Заберіть дитину, у неї піднялася температура». Але коли я забирала доньку та міряла вдома температуру, то температура у неї була нормальна. Просто мені говорили так спеціально, щоб я забрала дитину і вона не турбувала вихователів.
У результаті за кілька років ми змінили три дитячі садки, тому що вихователі весь час робили зауваження Маші, говорили, що дочка погано поводиться, що вони не можуть впоратися з нею. Потім ми зрозуміли, що змінювати дитячий садок немає сенсу – донька так само неадекватно поводилася скрізь. Вона не сприймала звернуту мову, щипала свої руки, гризла пальці навколо нігтів, боялася гучних звуків, затуляла вуха. Ми пішли на заняття до логопеда, але максимум, що їй вдалося – домогтися від Маші, щоб вона говорила «ку-ку». Логопед навіть не могла посадити її за стіл. Також ми пройшли Томатіс терапію, але після процедур донька стала агресивною, збудливою, гіперактивною. Не було результату і застосування ноотропів.
Всі прогулянки у нас були певним ритуалом: спочатку Маша обов’язково йшла до гойдалки на дитячому майданчику, потім заходила в дитячий будиночок там же, потім обходила навколо майданчик. І так було щодня. Вдома вона вишиковувала в ряд іграшки — тільки так грала. Але дрібна моторика в неї була розвинена, вона любила складати пазли, збирати конструктор.
Коли Маші виповнилося 7 років, ми довідалися про метод лікування професора Рахманова. На той час донька була вже у спеціальному дитячому садку для дітей із особливостями, у групі було дев’ять дітей, заняття проводили з логопедом.
Питання школи для нас було довго відкрите. До школи за місцем проживання нас не брали, директорка сказала, що у них немає інклюзивної форми навчання.
Тоді чоловік написав у фейсбуці пост про наші пригоди. Наступного ж дня нам зателефонували з департаменту освіти та запросили підійти до школи. Директор сказала мені, що «питання з інклюзивною освітою Маші вирішене». Але доньці нелегко дався похід до школи. Наприклад, вона не розуміла, коли вчитель до неї звертався, тицяла олівцем в руку вчителю.
Паралельно розпочали лікування у професора В. М. Рахманова. Жаль, що пізно звернулися, але раніше ми просто не знали про метод лікування професора. У лютому 2023 року ми закінчили другий етап, Маші зараз – 9 років.
З перших днів лікування ми почали помічати позитивні зміни у поведінці та здоров’ї доньки. Кожен етап приносить покращення та нові досягнення, у її лексиконі з’являються нові слова, стала більш спокійною, більше розуміє.
Спочатку вона висловлювала свої думки, переважно, короткими словами. Наприклад, коли поїсть – відсуває тарілку та каже: «Поїла». Зараз Маша почала будувати речення. Нехай вони поки що короткі, із трьох-чотирьох слів, але вона об’єднує слова в речення – для нас це велике досягнення. Наше основне завдання – «запустити» повноцінну промову доньці. І я вірю, що вона говоритиме так само, як усі діти.
Зараз Маша виконує всі прохання, гуляє у різних місцях, а не за певною схемою, як завжди було раніше. Спостерігає за погодою у вікно, розрізняє дощ, сніг, танцює перед дзеркалом. Вона навчилася кататися на самокаті, велосипеді. У їжі – найбільше любить гречку та солодощі. Але ми з чоловіком не вважаємо, що треба через це турбуватися, просто спостерігаємо далі за позитивними змінами. Окрім дистанційного навчання у школі, Маша займається з психологом та логопедом. Сказала, що боїться математики, але в той же час успішно вчить із сестрою табличку множення, навчилася писати. Вчитель у школі каже, що зараз Маша стала зовсім іншою людиною – кмітливою та допитливою. Вона – дівчинка з характером, ми це бачимо. У школі її знають і люблять усі – від вахтера до вчителя. Вона ж одна така на всю школу. Коли донька йде коридором, всі кажуть їй: «Маша, привіт!».
Після лікування у професора у більшості дітей, крім поліпшення психомовного та психомоторного розвитку, покращується комунікація, поведінка, фізичний розвиток, вони менше хворіють, у багатьох розкриваються таланти, зокрема в мистецтві, музиці тощо. Це стосується й нашої доньки.
Після першого етапу лікування донька почала малювати. Дуже вподобала цей вид творчості. Спочатку намалювала кота, потім Свинку Пеппу та її родину. Щоразу її малюнки стають все чіткішими і кращими. Друзі навіть пропонують нам зробити міні-виставку малюнків Маші. Особливо вона любить малювати на планшеті різних казкових героїв та героїв мультфільмів.
Вона дуже добра, любить старшу сестричку, перед сном обов’язково всіх нас цілує.
Після лікування у мене пройшли болі в шийному та поперековому відділах хребта. У чоловіка – значні покращення у стані суглобів.
Ми розуміємо, що альтернативи для лікування у професора немає. Тому дотримуватимемося всіх його рекомендацій.
Малюнки Маші можна подивитися на її сторінці в Інстаграм: mariavern44.