Діагноз: синдром Денді-Уокера (без опори не стоїть, ходить за 2 ручки, говоримо тільки “А”, не жує, поганий апетит, погано набираємо вагу, не цікавить їжа, п’є тільки молоко і воду, і куча всього, що повинно бути, а його не має). Тиждень тому закінчили 1-й етап. Під час лікування: покращився стул (були запори), покращився апетит,став ще веселіший, ніж був, спав не погано, а тепер спить ідеально. Зараз довше ходить за дві ручки, пробуємо ходити за одну. Постійно присідає, піднімає м’яч, чи кульки і кидає, чітко б’є ногою по м’ячу. Сидить на дивані, грається і заглядає в двері, чи хтось йде дивитися на нього, ще й зве:” А-а”. Сьогодні почав просити подати іграшки: бере за руку, того хто поряд сидить, дивиться на іграшку і каже:”А-а”.
В мене: не має ранішньої скутості в хребті, сплю добре, стала більш стриманішою і не дратуюсь, як раніше, коли не слухаються старші доньки. В домі практично вже ніхто не кричить.
Зараз перебуваємо на 2-му етапі лікування. За останні 3 місяці Ромчик підріс, набрав 1кг.ваги (до цього рік нічого не набирав, важив 10кг 300г), виросло 4 зуби (маємо 20 зубів). Став більш доросліший, уважніший. Нейропсихолог на заняттях з сенсорної інтеграції та інструктор з ЛФК відмічають в нього багато позитивних змін. Окрім звука “А” періодично каже “Ава-ва”, “Мам”. З’явилось більше правильних емоцій. Грає в ку-ку і сам пропонує в неї пограти, нахиляючи голову в сторону і посміхаючись. Гарно спить і їсть. Нормалізувався стул. Читає книжки – крутить її в руках і мугиче. Кілька днів тому помітила, що так само мугиче, коли дивиться на календар на стіні і читає. З нетерпінням чекаємо на нові досягнення після закінчення 2-го етапу. В цей раз приїхала ще з більшою вірою і надією на краще!
Дякуємо Вагіфу Мамедовичу за його працю!