Діагноз – затримка психомовного розвитку (ЗПМР). Звернулися до професора у 3.3 роки. З 2.3 років до сьогодні займалися у логопеда-дефектолога. Але особливих зрушень був. Пройшли перший етап, і сьогодні були на третій підтримці. До лікування у професора, син практично не розумів звернену мову, не завжди реагував на своє ім’я, був апатичним, начебто у «своєму світі» і зацікавити його було дуже важко. Не просився на горщик, не охоче контактував із дітьми, йому вони були особливо не цікаві, міг просто з ними бігати. Звичайно не говорив, хоча слів знав достатньо, просто не користувався ними. Слабкий вказівний жест. Чи не залучав у гру. Міг сам грати у прості ігри, не виявляючи фантазію. Не боявся втратити мене з поля зору. І ще багато лякаючих дзвіночків, все одразу не згадаєш.
Після першого етапу поступово почав ініціювати спілкування та прохання, почав брати за руку і вести показувати, що йому треба, почав цікавитися дітьми, навіть незнайомими. Ігри стали складнішими, зацікавився конструктором. Відповідає так/ні на прості запитання. Став сам одягатися, може навіть закотити істерику, якщо я намагаюся допомогти йому застебнутись. Ось на тижні сидів дивився мультик, а чоловік поряд голосно розмовляв, він сказав – тато, не кичі (кричі). Ми розгубилися від несподіванки. Постійно каже — паматіть патата (допоможіть будь ласка), коли хоче допомоги, може сказати йди туди і показує куди йти, якати почав сам сідати на горщик, при чому без нашої участі, заходжу в кімнату, а він сидить робить свої справи.
Звичайно, ще є багато над чим працювати, але ті здобутки, які ми здобули за ці три місяці, ми не здобули за рік роботи з педагогами.
Дякуємо великому професору та його команді!
З нетерпінням чекаємо на початок другого етапу в березні.
З повагою, мама педіатр.