У лютому 2022 року ми із сином Платоном закінчили другий етап лікування в Інституті. Діагноз — ЗПМР. Коли у Дніпрі почали лунати вибухи, з метою безпеки дітей я вивезла Платона та Маргариту за кордон, у березні ми поїхали до Швейцарії. Я за кермом, з двома маленькими непосидючими дітьми 5 днів добиралася до цієї країни.
Чесно кажучи, сподівалася, що зможу лікувати тут свого Платончика, проте була шокована тим, з чим зіткнулася щодо ставлення до дітей з особливими потребами. Дітей із подібними розладами – РАС, аутизм – у Швейцарії не лікують. У цій країні, з ними, так би мовити, нічого не роблять, лише гуманно ставляться до них.
Саме гуманному ставленню до дітей, які потребують особливої уваги, я навчилася у Швейцарії. На дитячих майданчиках, у магазинах люди ставляться з розумінням, якщо бачать таку дитину та її неадекватну поведінку. Але лікуванням таких дітей не займаються, функціонують спеціальні центри, де з такими дітьми працюють логопеди, дефектологи, а батькам пропонують змиритися з діагнозом – і все. Тож це – окремий світ дітей, людей, у якому живуть за своїми законами, відповідно до свого сприйняття навколишнього середовища.
У дитячий садок там приймають з 4 років. Дитячі садки працюють до 11:30, тому працювати мамі – нереально, або треба шукати няню, послуги якої у Швейцарії коштують недешево. Є тут приватні дитячі садки, оплата у яких – 160 євро на день, без харчування та денного сну – у дитячих садках Швейцарії діти не сплять. Їм дають заспокійливі ліки, щоб вони спокійно поводилися. Так було і з Платоном, коли я записала його до державного дитячого садка. При мені дитині дали вранці заспокійливе.
Звісно, переїзд, зміна обстановки, відсутність родичів поруч – усе це вплинуло на стан здоров’я Платона. Він став дратівливим, неспокійним, порушився сон, поведінка. Я розуміла, що мені треба терміново везти його до Дніпра, до професора.
Виїзд зі Швейцарії українцям – біженцям зараз можливий лише з дозволу соціальних служб. Коли я сказала інспекторам соціальної служби, де ми перебуваємо на обліку, що мені треба тимчасово виїхати в Україну і назвала причину – лікування Платона – вони переглянулись і подивилися на мене з подивом, ніби я сказала якусь дурницю. Потім сказали, що це не може бути причиною виїзду, тому що таких дітей неможливо лікувати. Довго мені довелося вмовляти соцслужби, аби нас все ж таки відпустили на 10 днів в Україну. Я показала їм книгу професора про аутизм, вони почитали та підписали мені дозвіл на тимчасовий виїзд зі Швейцарії.
Добиралися за допомогою волонтерів. І ось ми тут на третьому етапі лікування. Найкращим компліментом для мене, як для мами, було почути від батьків пацієнтів, які лікувалися раніше разом із нами: «А що ви тут робите? У Платона вже все добре, це видно!». Так, зараз наш Платон – звичайний здоровий хлопчик. У нього повне розуміння зверненого мовлення, усвідомленість, пішла агресивність, з’явилися комунікація та інстинкт самозбереження. Раніше він біг через дорогу просто під машини, не розуміючи небезпеки, стрибав з висоти, тікав з магазину надвір. Нещодавно у Швейцарії ми були в зоопарку, я сховалася з Марго за дерево, спеціально, щоб спостерігати, яка реакція буде у Платона. Він почав шукати мене і кликати: “Мамо!”. Раніше він навіть не помітив би моєї відсутності. Поліпшився апетит, до щоденного раціону ми включили продукти, які раніше він не їв, наприклад, м’ясо.
Що я відчуваю – спокій, впевненість у тому, що зробила правильно, радість, тому що моєму синові стало краще, він знову посміхається своєю доброю усмішкою.