Мене звуть Анастасія, мама чудесного особенка Кирюши 6 років. До професора ми потрапили рівно рік тому, в 5 років. Звичайно, як і всі, до цього віку ми пройшли багатьох та зробили багато, але як тільки я дізналася про професора, відразу зателефонувала й приїхали не дивлячись на щойно народженого брата у Кирюши (братика було 3 місяці). Зараз ми на 4м лікуванні, закінчує курс так сказати. І цю дитину не впізнати. На другому циклі я мріяла про те щоб пішла агресія до дорослих, яку на люб’язно прищепили в дет. саду😫 і про чудо ми повертаємося додому з лікування та агресію, як рубильником вимкнули. Я спостерігала і думала, здалося, але ми побороли її, агресію. Розвивається мова, дитина постійно співає пісні.
Психологи і логопеди з ким ми працюємо щодня скептично ставилися до лікування у професора. Невролог взагалі просила не калічити дитину тримаючи його насильно та ставлячи голки (голкорефлексотерапія). Я не сперечаюся з ними, просто вірю в професора в його руки та дар Божий, впевнена, що Кирюша виравняеться до норми й повноцінного життя самостійної в суспільстві. Скільки потрібно буде для цього зусиль з боку нас рідних все будемо робити і звичайно спільно з професором, куди ми тепер без нього.
Величезна благодарность 🙏
Забула. Зараз ми на лікуванні 4м у Кирюши та 1м лікуванні у молодшого Ярика. Йому 1год і 3 місяці. Рівно рік як Ярик їздить з нами на кожне лікування брата. Але ми стали помічати відсутність мовлення в його віці. І вирішили не чекати, а діяти і ось ми на лікуванні. Уже зараз дитина набагато більше лепече. Сказав пару слів “дай-дай” “Баан” – це так здорово😀
До речі, на лікуванні спокійний, трохи плаче на початку і все. Не бійтеся малишат лечіть👍
Спасибі величезне за здоров’я дітей і віру в нас!