Я мама Богданчика Бенца 10 років, Закарпаття. Давно нас тут не було але я усе читаю відгуки батьків і радію разом з ними. Наша історія була в січні 2021 коли вперше попали до професора коли Ковід кружляв усюди.. но ми все таки приіхали. Сину тоді було 6.5 років не розмовляв, розумів наполовину, гіперактивність СДУГ, робив що хотів в магазині міг хапанути іграшку й я потім купляла. Коли потрапили в інститут на лікуванні потрібно було тримати 4 щоб поставити голки. Після 1 етапу у нас покращилася поведінка розуміння став краще істи. Ми ходили на лікування увесь 2021 рік кожні 3 місяці. Після 2 етапу Богданчик почав потрошку розмовляти, хотів сам йти на процедури запам’ятовував номер маршрутки й де ми живемо на квартирі. Знав користуватись ліфтом на який поверх нажимати хоча до того він не знав що таке ліфт.
З кожним етапом ми йшли на поправку, а уже 3 етап Богданчик знайшов голки сам собі в дитячу кравчучку спакував, зошити іграшки, і так з поізду йшов з своєю валізкою. Коли вперше були в Дніпрі я його тримала усією силою щоб не втікав. Зараз ми закінчили 3 клас, володіє англійською мовою як українською, з мультику ще і російську знає. Математику знає дуже добре, усі предмети на ура, ще важко диктанти і віршики нічого прорвемся. Про себе… після трьох курсів лікування у мене пройшла метеозалежність, не так болять ноги, пройшла тривожність краще сплю хоч зараз важкі часи зв’язані з війною. Усі наші досягнення рахувати не перерахувати. Лише без лікування у професора такої позитивної динаміки у розвитку дитини не було би.
Хочу подякувати Вагіфу Мамедовичу за його труд, усьому колективу інституту низький Вам уклін від мене мами!