Всім доброго дня. Ми сім’я із міста Дніпро. Мене звати Карина. Я – мама Артема. Наразі дитині 5,7 років. Діагноз: затримка психічного розвитку, внутрішньочерепний тиск. Моя вагітність проходила нормально. Щоправда, у першому триместрі був сильний токсикоз, потім усе налагодилося. Я їла все, ні в чому собі не відмовляла, набрала 20 кг ваги.
Лікарі протримали мене під час пологів 17,5 годин, не хотіли робити кесарів розтин, стимулювали пологи, народила я сама, але мені було дуже погано, і дитина не відразу закричала. Артем народився з червоними очима, що запливли. Але мені сказали, що дитина цілком здорова.
Потім я стала помічати, що він спить із закинутою головою, часто зригує. Я перечитала всю інформацію в інтернеті про ці симптоми і зрозуміла, що у сина – підвищений внутрішньочерепний тиск. На жаль, лікарі нічим не допомогли нам, нічого не підказали. Не всі батьки можуть самостійно «визначати» діагнози дитини.
Ми були у Чарівника (так наш син називає професора) 3 роки тому, пройшли вже один етап, але, я, за своєю дурістю, вирішила, що нам достатньо і цього, зупинила лікування і пішла з дитиною до невропатолога. Ми втратили дорогоцінні три роки. Як же я була сліпа, коли вирішила, що пігулки нам допоможуть.
Вперше за порадою знайомих ми приїхали до професора ще в «дурдом», коли синові було близько двох років. Після першого етапу відразу пішли слова, він почав говорити. Я дуже зраділа, вирішила, що достатньо, годі. Ми три роки були вдома. За цей час зверталися до невропатолога, який призначив сину такі препарати: лецитин холін, лімфоміозот, циннарізин, гамалате В6. Приймав син ці ліки близько півроку. Результату не було, поведінкові порушення не йшли. Потім я помітила, що Артему знову недобре. Ми зробили обстеження, яке показало, що син має підвищений внутрішньочерепний тиск.
На даний момент ми знову у Чарівника, з такими скаргами: у нашого сина дуже боліла голова, він бив себе по голові, щоб зняти болі, був дуже метеозалежний, неспокійно спав, були істерики, перекручування складів, копіювання звуків, страх стрижки, страх темряви, не просився в туалет, ходив «у труси», був гіперактивним, агресивним, неуважним, порушився сон і апетит.
Тепер чіткіше вибудовує пропозиції – раніше мова була нескладною, ясніше висловлює думку, вимагає те, що хоче. Раніше була зацикленість на зачинених дверях – він бігав і закривав всюди всі двері, міг навіть уночі прокинутися, і сонний піти зачинити двері на кухню. Став все їсти: м’ясо, особливо любить баранину та макарони. Обслуговує себе сам, одягається, роздягається. Тільки якщо поспішаємо кудись, то я допомагаю йому одягнутися швидше. Минув страх стрижки, зараз з ним уже можна домовитися. Артем спілкується та грає з дітьми, вміє постояти за себе. Наша дитина здорова. Як каже професор, там ще й характер!
А взагалі на лікування до професора пішла більша частина нашої родини. Моя мама Наталя, їй 45 років, страждає на невроз, недостатню вагу, неспокійний сон, «крутять» ноги. При зрості 150 см її вага – 45 кг. Вона також зараз на першому етапі лікування. Поліпшився сон, менше “крутять” ноги. З’явилося бажання їсти. Також ми привели на лікування мою свекруху Тетяну, 40 років. Вона хворіє на псоріаз. Я думаю, ви все розумієте, що, окрім псоріазу, у таких людей ще купа супутніх проблем та невпевненість у собі. Після лікування у неї стала чистішою шкіра. Спокійно спить, стала спокійнішою, вирівнюється нігтьова пластина на пальцях рук.
Ну і я, звичайно, теж лікувалася разом із сім’єю. Мене дуже сильно мучили «котелкові» болі, болі в спині (у мене грижа), я була нервова, чоловік мене дратував, та й усе навколо теж. Зараз «котелок» не болить і дуже добре «варить», спина не болить взагалі, я не «кидаюся» на чоловіка, стала спокійнішою. Спокійніше реагую на поведінку дитини.
Ми були у Польщі минулого року, там медицини немає, я втекла звідти. Часто раджу батькам, у дітей яких подібні проблеми зі здоров’ям, звернутися за допомогою до професора, але, на жаль, мене не чують. Коли ти пройшов сім кіл пекла у боротьбі за свою дитину, я вважаю, що варто спробувати все і послухати тих батьків, дітей яких врятував професор Рахманов.
Чекаємо, не дочекаємося наступного етапу лікування!