Мама Анастасія, лікар педіатр, Дитина Лев 5.1. Звернулися до 3.3 закінчили 6 етап. До лікування дитина погано реагувала на ім’я, не дивилася в очі, не залучала до гри, було багато ехолалій і нуль розуміння, ходила в памперсі, коли какал ховалася, від горщика затискалася і протестувала. Був як у черепашці, не цікавився іншими дітьми, не було рольових ігор, не боявся втратити батьків на увазі, не сумував, коли довго не бачив рідних.
Після 1го етапу зміцнився вказівний жест, став більше дивитись у вічі, став відповідати так/ні. Почав залучати до гри батьків. Перестав боятися горщика, але сам не ходив. Навесні 22 роки ми мали піти на другий етап, але війна внесла свої корективи, я з сином поїхала до Польщі, був дуже складний переїзд (хто пережив міграцію в перші дні війни, мене зрозуміють, їхали люди в проходах, у купе було 11 людей, 15 годин стояли посеред поля в забитому людьми поїзді, неможливо було навіть вийти з вагона, жінки і діти спали сидячи в проході і тамбурі, це був жах, Лев плакав і кричав, від втоми вимикався, а потім знову плакав) після ми жили в чудовій польській сім’ї, але для Льова це все одно був величезний стрес, ми отримали великий відкат, він постійно істерив, перестав говорити, знову повернувся памперс, поводився неадекватно при чужих людях.
Я у Польщі працювала помічником лікаря та навіть подала документи на дозвіл самостійної роботи лікарем. Для мене це було теж потрясіння, мене мучила мігрень, 1-2 рази на тиждень жахливий головний біль з блювотою, порушенням зору та тілесною аурою, від якої не допомагають ніякі ліки. У червні 22 ми вирішили повертатися, нам терміново треба було лікуватися. Після 2 етапу все потихеньку нормалізувалося, син почав говорити слова «по темі», почав ходити на горщик сам, грати у рольові ігри, став спокійнішим.
Я повернулася на свою роботу в Дніпрі, але мігрень та котелкові болі не давали мені нормально працювати і жити. Я була дратівлива та апатична. Було вирішено, що на 3 етап я беру відпустку і йду лікуватися разом із сином. Так і вчинили. Після 3 етапу син абсолютно самостійний у плані туалету, ходить на унітаз (писає стоячи), з’явилися експресивні жести (рука біля рота від подиву), став грати різними іграшками, ігри стали цікавішими, з фантазією, з’явилися прості пропозиції побутового рівня з 2 3 слів. Мені теж стало набагато легше, з’явилися сили, настрій та мігрені практично пройшли. Після того, як закінчили 4 етап, Лев почав будувати складніші пропозиції (наприклад: я не хочу на ліжко, я хочу грати). Із ним стало можливим домовлятися. Він сам почав ініціювати розмову, вимагає більше уваги до себе, почав говорити букву Ш у словах, мова стала чіткішою. Згодом ми закінчили і 5 етап.
Після якого Лев показав нам, що він уже не той «зручний і безініціативний», а дуже активний, бешкетний і трошки хуліган 😅 він постійно щось дивував: кішці не давав спокою, обрізав ножицями кімнатну квітку, затопив ванну, почав ставити стілець залазити на верхні полиці, щоб дістати собі цукерки, хитрував, почав цікавитися малюванням, фарбами, складає пазли на 60 елементів! Став спати всю ніч без пробуджень. Я також повторно пройшла лікування, тепер казанкові болі не турбують, я забула що таке пити по 2 таблетки ібупрофену, мігрені немає, з’явилися сили та настрій!
У понеділок ми закінчили 6 етап, на цьому етапі разом у Лівій лікування проходила моя мама, у неї були сильні казанкові болі, сильна дратівливість, запальність і втома, вона погано спала і була без настрою. Після 10 днів лікування їй стало набагато краще, казанок варить і не болить, повернулася додому, перестала скандалити з татом, почала добре спати і загалом виглядати стала краще.
Дуже хотіла трохи схуднути, але це не до професора, я їй відразу про це говорила)))) Лев після етапу став будувати складніші і правильніші пропозиції, дуже хитрий, починає з нами скандалити і доводити своє, почала змушувати його писати «прописи », Так він тепер страждає і вигадує різне, на кшталт: синці будуть, я втомився, я пішов додому, я не хочу, рука болить і тд)). Тож коли в його інтересах, то словниковий запас дуже широкий. Зараз у нас загострення, тож чекаємо покращень. Немає загострень – немає покращень. Ми точно далі продовжимо лікування, бо мені, як мамі, мало, я хочу більше й більше! І завтра точно буде краще!
Дякуємо професору та всій команді за допомогу❤️ з повагою мама педіатр.