Давид Ковальов разом з мамою зараз проживають у Німеччині. В нашому Інституті у них є справжні друзі. – Давид сказав одному хлопчику тут: «Звільни ліжко, тут Ельміра лікуватиметься». Ми познайомилися та потоваришували під час лікування в Інституті. Спілкуємось і в Німеччині, куди теж виїхали з маленького селища на Донеччині. І ось разом приїхали на черговий етап лікування.
З кожним етапом син стає спокійнішим, все поступово йде і налагоджується. Зараз – повне розуміння зверненої мови, Давид розмовляє (до лікування син не розмовляв), складає речення, ставить та відповідає на запитання. Пройшла агресія та самоагресія (перестав кусатися, дряпатися, бити себе по лобі, рвати нігті та задирки). Дратівливість, примхливість, запальність, плаксивість пішли на 70 відсотків, пішла гіперактивність, став товариським, відкритим, уважним, перестав боятися підвищеного голосу, з’явилося терпіння та вміння чекати, самостійний (одягається, роздягається, їсть, купається). У нього чудова пам’ять, хороша координація, засинає і спить сам, пройшов енурез, налагодилася дрібна моторика, менше хворіє.
Він дуже любить математику, має схильність до точних наук, так і каже мені: «Мамо, я дуже люблю математику». Усі попередні успіхи останнім часом закріпилися. З Німеччини ми їхали автобусом, 7 години стояли на кордоні. Він спокійно сприймав усі труднощі переїзду, розумів, що треба чекати, нормально поводився.
Крім Інституту, ми ніде не лікуємося. Це єдиний Інститут у світі, який займається лікуванням таких дітей без ліків. У Німеччині немає лікування дітей з аутизмом, вони вважають, що це особливий стан і рідним потрібно з цим змиритися.
Я зараз найщасливіша людина на землі – син одужав у мене на очах. Але для кожної матері та батька завжди мало, і хочеться великих результатів, тому, як би не склалося далі, планую привозити Давида і на наступні етапи лікування.