Мама Оля (працюю практичним психологом в інклюзивно-ресурсному центрі з дітками з особливими освітніми потребами), син Діма (9 років), Дніпропетровська область, м. Апостолове. Восени ми закінчили 14 етап (рівно 5 років лікування у професора, починали ще з Ігрені). Звернулися у 4,4 роки з діагнозом РАС?, ЗПМР, після консультацій по всьому Києву, де нам сказали, що дитина говорити не буде, тільки спец садочок, це не лікується, оформіть інвалідність, народіть ще дитину…На той час вже декілька місяців знали про інститут професора, але ж вирішили піти спочатку класичним шляхом, шукати медикаментозного лікування у столиці… Але після всього там почутого ми на другий день були вже у Дніпрі. З першого дня відмінили всі препарати, ноотропи і тд, якими лікувалися більше 3-х років (Кортексін, Агвантар, Нейромедін, Ноофен може ще щось, вже не пам’ятаю). По сьогоднішній день не прийняли жодної таблетки по неврології і ні разу про це не пошкодували. Відкат почався після перенесеної ротавірусної інфекції у віці 1,2 роки. Діма перестав говорити те, що умів, почав дуже багато чого боятися, з’явилася вибірковість у їжі, страждала комунікація і тд.
На момент звернення хлопчик:
– говорив декілька окремих слів, словосполучень не було;
– дуже слабке розуміння зверненої мови. Пам’ятаю як Вагіф Мамедович на консультації запитав “Подарунок хочеш”, а реакції не було, дитина не зрозуміла…
– боявся дитячих майданчиків, ігрових центрів, будь-яких галасливих приміщень, музичного залу в садочку, самоката, гірок, санок і тд. – в садочку кожний день я слухала скарги, він не може те, він не хоче те, він не робить те… Це був якийсь фільм жахів…
– гра з дітьми не цікавила, сам, окремо, просто поряд, але не разом.
Після першого етапу активно запустилося мовлення, збільшилася кількість слів, почав говорити словосполученнями і навіть короткими реченнями. Але! Шановні батьки, хто хоче мовлення швидко і одразу, не спішіть! Зі свого досвіду скажу, що нехай спочатку приходить розуміння, а вже потім мовлення, бо в нас вийшло все швидко, але навпаки, як результат більше 2 років боролися з ехолаліями, а це ще той жах. Мій котелок просто вибухав від того, що дитина говорити може, але поспілкуватися з нею не виходить, бо він просто повторює за тобою((
– Розширився список страв, які їв.
– Почав знову називати мене МАМА! Я була Оля або тьотя 3 роки! А все тому що тримала його у лікарні коли ставили катетор для крапельниці, після того Діма не називав мене мамою аж до лікування у професора.
– почав ходити на музичні заняття у садочку!
На третій день другого етапу лікування сказав “мама, хочу горки” і пішов на дитячий майданчик на території інституту. Я йшла позаду і боялася дихати! З цього дня дитина як прокинулася, з задоволенням біг на всі гірки, майданчики, поїхав на червоних машинах, що біля фонтану. Приїхали додому, купили таку саму, самокат, велосипед. Не боявся нічого.
І так поступово з кожним етапом ми йшли до одужання. Пам’ятаю, як знімала свято Нового року у садочку на телефон і ревіла білугою, бо моя дитина, яка раніше навіть в це приміщення без істерики не заходила, виступала з усіма дітками, у костюмі, з віршиками для Діда мороза.
– Змінилася якість та результативність корекційних занять, почав виконувати всі інструкції.
Зараз Діма навчається в 3-му класі загальноосвітньої школи за програмою класу. Оформлена інклюзія, є асистент, але тільки для того, щоб підтримувати і звертати його увагу на важливе, бо швидше втомлюється і часто відволікається. Програму засвоює на рівні з класом, дуже швидко вчить вірші, любить англійську мову. Останні півроку захопився вивченням країн. У нас вдома вже більше карт, атласів, книг, ігор ніж в кабінеті географії))) З вересня успішно ходить на музичні заняття (на фортепіано, якого колись боявся як вогню)).
Я все життя буду вдячна Вагіфу Мамедовичу, за те, що подарував моїй дитині майбутнє🙏
У мене:
– пройшли болі в котелкові болі;
– нормалізувалася температура (більше 5 років була 37,2, причину не змогли встановити, так я з нею і жила)
– значно зменшилися болі в колінах (травма з дитинства), почала нормально ходити сходинками, їздити на велосипеді;
– пройшли болі в попереку;
– фіброаденома в молочній залозі зменшилася від 1,5 см до декількох мм.
– покращилися стосунки з чоловіком, бо коли в хаті дитина, яка мало що розуміє, хоч не хоч, а будуть всі на нервах((
І ще покращилася купа різних моментів, на які просто не звертала уваги, бо було не до того.
Але головне, що нещодавно ми відсвяткували 1 рік нашому молодшому хлопчику🤗 На якого наважилися тільки завдяки Професору! Тільки завдяки тому, що я побачила, що в Діми є майбутнє, що він самостійніший з кожним днем, що не страшно біля нього лишити дитину і тд. ми наважилися на другу вагітність. За це окреме ДЯКУЮ! Вода і камінь точе, тож настанови професора на вагітність не пройшли повз))) Правда він наполягає вже на третій, але я поки що категорично з цим не згодна😆 Діма до братика відноситься дуже бережно, виконує всі мої прохання чи інструкції, слідкує за своїми речами, дивиться, щоб той не взяв до рота його дрібні іграшки, уважно зачиняє двері, щоб не впав з порогу, тихенько себе поводить, коли братик спить, чекає з візочком під магазином і тд.
Тож я від усієї душі дякую Професору та його колективу за ту працю, час, здоров’я, нерви, що вони вкладають в нас, пацієнтів! Міцного Вам здоров’я і мирного неба! Усіх обіймаємо, від сім’ї привіт 🤗😘