Данило закінчив 8-й етап, пройшов 2 повні курси – На момент початку лікування Данилові було 4,8 років, зараз – 7 років, розповідає тато Олексій. У дружини Дарії були складні пологи, у Данила діагностували набряклість головного мозку при пологах. Ми розуміли, що, на жаль, наша дитина розвивається не так, як треба. Він уже починав говорити складами, потім у певний момент замовк і все…
Про Інститут ми довідалися випадково, підказала жінка з нашого мікрорайону, яка лікувала у професора свою дочку. Звичайно, якби раніше знали про методику професора Рахманова, то приїхали б сюди вже давно.
Ми зателефонували, записалися на консультацію та приїхали. Відразу ж було приємне знайомство із сімейним лікарем Аліною Миколаївною, потім професор подивився на Даню і ми залишилися на лікування. Не пропускаємо жодного етапу та маємо приголомшливі результати. Відразу ж купили книгу професора, перечитуємо її вдома, знаходимо потрібні нам поради.
У нас було все, як за книгою: поганий сон, тривожність, нервозність, нерозуміння зверненої мови, вибірковість у їжі. Данило не їв м’ясо (тепер каже: «Тату, пожар відбивну»), сам не ходив у туалет, не хотів стригтися, ми прив’язували його до стільця, тримали, при тому, що перукар – подруга дружини, знайома йому. Діти для нього були все одно, що кущ чи дерево, він не звертав на них уваги. Боявся птахів та гучних звуків (сушарка для рук). Кусався і виявляв агресію до всіх.
Наші перші щоденники згадувати тяжко, там було багато скарг. З кожним етапом лікування їх ставало дедалі менше.
Часті переїзди через війну син переносить спокійно. Вони з дружиною були спочатку у Болгарії, потім у Польщі. Весь час Даша переймалася тим, що пропускають час чергового етапу лікування. Нами було ухвалено рішення щодо необхідності для них повернутися до України, щоб продовжити лікування Данила. І Даша з сином приїхали додому, до Кривого Рогу, і потім – до Дніпра, цілеспрямовано до професора на лікування.
Даня залишив у Польщі свою улюблену іграшку, але не істерить, як раніше, а спокійно каже, що повернеться і забере її. Зараз син нормально, спокійно миє голову, купається, пішли стіми та вимова, як у папуги, танцює під улюблену пісню. Почав знімати себе на телефон як блогер. Є реакція на спілкування із ровесниками, у Польщі у нього з’явився друг Мишко.
Припинилася вибірковість у їжі, їсть салати, овочі, цибулю, фрукти, груші, яблуко. Цитрусові не дуже любить, але я не вважаю, що це погано. Любить каші, у Польщі навчив кухарів Центру для переселенців готувати свою улюблену страву з макаронами.
Увечері ми розмовляємо, плануємо наступний день, йому ще складно, але повторює речення, розповідає, як минув день та що планує робити завтра. Чекаємо ще більших покращень від останнього етапу лікування.
Дякуємо професору та всій команді. Ви робите неймовірну справу!