На четвертий етап лікування приїхали до Інституту наші італійці, як усі їх тут називають – бабуся Валентина Олександрівна, мама Аня та маленький Данило Б’янкоспіно.
Хочеться поділитись нашими новими досягненнями. Наприклад, Данило почав обіймати і цілувати у відповідь мене та маму. Раніше він не мав інтересу до книг, зараз він не тільки дуже любить слухати, як ми йому читаємо, але й любить гортати сторінки, розглядати ілюстрації. Вже сам тримає ручку, пише в прописах великими літерами, з’єднує по точках літери.
У меню додали кефір, молоко, гречку, апельсиновий сік. Він із мамою робить апельсиновий фреш, дуже подобається процес приготування соку. Онук сам одягається, роздягається, виконує наші прохання, приносить те, що просимо, самостійно ходить у туалет.
Я дуже добре почуваюся. Раніше була до всього апатія, бо онук хворів, зараз прокидаюсь і сама собі говорю вранці: «Так, Валю, встала і пішла!». Відчуваю, що стала живіша, пройшли болі в суглобах та спині, по ногах раніше «повзали мурашки», зараз – ні. Також немає казанкового болю.
Набагато краще і оптимістичніше почувається донька Аня, її самопочуття, адже залежить від стану сина, а Данило на очах змінюється на краще. Раніше у Ані була депресія від того, що вона не знала, як допомогти синові, постійні головні болі та болі в спині, невпевненість у майбутньому, безсоння страх, тривога. Вона не бачила подальшого сенсу життя, перестала радіти та посміхатися, нікого не хотіла бачити, ні з ким не хотіла спілкуватися. Після лікування все змінилося, я знову впізнаю свою веселу доньку, яка дуже любить маленького Данила.
Щоранку ми чекаємо покращень від кожного дня нашого життя.
Зараз поки що повертаємося до Італії, дуже чекаємо миру в Україні, щоб приїхати додому.