Всім привіт! Мене звуть Віра, я сімейний лікар, працюю здебільшого з дітьми вже протягом 7 років, мама Володимира (6.5 років)
Діагноз: Дитячий аутизм із порушенням соціальної взаємодії та комунікації (ЗРР 1 ст), стереотипна форма поведінки.
Почали лікування у 5,5 років. Пройшли 4 етапи.
Пишу з величезною подякою, Ви допомогли нашій сім’ї пройти через складний період.
З 1,5 року після тяжко перенесеної ротовірусної інфекції, ми почали підозрювати у нашого сина аутизм. Володимир не відгукувався на ім’я, не реагував на звернену мову, уникав зорового контакту, не виявляв інтересу до спілкування з іншими дітьми, волів грати один, мені здавалося, що моя дитина живе у своєму світі. Агресивно реагував на дітей та дорослих. Чи не висловлював емоції звичним чином-не посміхався у відповідь, не виявляв радості при зустрічі.
Демонстрував стереотипні рухи (махав руками, крутився і т.д.)
Мав виражену скруту з промовою – затримка розвитку мови, відсутність осмислених слів, ехолалія.
Був дуже прив’язаний до певних ритуалів і послідовністю дій – РЕАГУВАВ ДУЖЕ БУРНО І АГРЕСИВНО НА БУДЬ ЯКІ ЗМІНИ.
Не міг висловити свої бажання та емоції, що призводило до істериків.
Проблеми з туалетом (енурез, енкопрез), порушення сну (пробудження та неспання серед ночі), пріоритетність у їжі.
Коли Вові було 3,5 року я ввела йому нейролептики за рекомендаціями психіатра, дитина стала спокійнішою, але вона просто була заглушена препаратами.
Мене це дуже турбувало та лякало, розвиток Володимира зупинився, він нічим не цікавився, не виявляв інтересу до навчання та освоєння нових навичок, багато спав, бувало просто сидів і дивився в одну точку, був загальмований – постраждала велика та дрібна моторика.
Увечері, коли дія препаратів закінчувалася, починалася непередбачувана поведінка і сильна агресія, плач, крик – організм вимагав таблетку.
Після року прийняття препаратів, зрозуміла, що моя дитина зупинилася в розвитку.
Зістрибнути з препаратів виявилося дуже складно, незважаючи на те, що я медик і маю знання в медицині і багато знайомих кваліфікованих колег у психіатрії та неврології це виявилося завданням із зірочкою*
Ми дотримувалися всіх рекомендацій за схемою відмовила від препаратів, приймали замісну терапію, але сидром відміни не йшов. І нервовий і психічний стан дитини остаточно злетів, поведінка стала важкою і непередбачуваною, не побоюся навіть слова «неадекватною». Я пролила море сліз у розпачі, що назад шляху немає, я не знала як йому допомогти. я бачила, що йому дуже погано і фізично і морально.
Після першого курсу лікування пройшов синдром скасування, Володимир заспокоївся, став себе набагато краще поводити, почав чути і реагувати на звернену мову, з’явилося розуміння мови від людей, які з ним оточують, зміг виконувати прості побутові прохання, прагнув знову до навчання та засвоєння нових навичок. Поліпшилася соціальна взаємодія, зникла агресія повністю, він став тактильний і добрий, обіймав мене.
Після другого курсу стало ще краще, я не могла натішитися його поведінці, налагодився сон – дитина спить всю ніч, пройшов енурез (раніше були мокрі штанці незалежно від походу в туалет)
Зникли повністю стереотипії – Вова перестав махати руками, крутиться навколо себе, погойдується, бігати без причини по квартирі, стрибати на дивані. На майданчику перестав гойдатися на гойдалках – раніше вся прогулянка полягала в тому, що я його хитаю сильно на гойдалках.
Стало менше фіксованих інтересів-раніше цікавився лише фігурами тварин, зараз літери, цифри, книги, ліпить, малює, збирає лего. Гра почала набирати сенс і сюжет, раніше просто вишиковував іграшки в ряд і імітував тварин.
Поліпшилися адаптивні навички: Вова сам їсть, використовує прилади, може сам дістати з холодильника їжу і накласти в тарілочку, організувати самостійно собі їжу, дозволяю йому користуватися ножем, набагато покращилася дрібна моторика, він дуже акуратно ріже, мусить стежити за ручками – раніше він просто ручається. їсти.
Після 3 етапу, трохи стався відкат, з’явилася гіпеактивність, я трохи турбувалася і переживала, але приїхав на 4 етап я зрозуміла що це для нового ривка в розвитку, на 13 день 4 курсу лікування Володимир пішов у туалет самостійно (пропав енкопрез), і закріпився на наступні дні до 5 днів використовуючи всі методики, які тільки існують, але нічого не давало результату.
Для нашої родини це величезна перемога.
Одягатися самостійно – верхній одяг, взуття, шортики, штанці, спідня білизна він теж уміє, іноді не вистачає мотивації, але ми над цим працюємо.
Поведінка будинку в побуті я скажу у нас хороша, Володимир чує мої прохання і виконує їх, іноді сам виявляє ініціативу у домашніх справах.
Залишилася проблема вуличної (польової поведінки), вулиця та зовнішні фактори ще перезбуджує Вову і він може втекти чи ігнорувати мене та мої прохання.
Промови зверненої поки що немає, він говорить тільки коли його запитують, але ми обов’язково це пропрацюємо на наступних курсах.
Соматичне здоров’я теж покращало – почала працювати імунна система, раніше часто хворіли на ГРВІ з бактеріальними ускладненнями, TORCH інфекції, рото,ентеровірусні інфекції. Нині у повному благополуччі упродовж півроку. Вірусні інфекції бувають, але далі нежиті ми не заходимо.
Хочу відзначити, як багато я описала позитивних змін у стані моєї дитини з моменту початку лікування, і це тільки початок нашого шляху, далі тільки краще! Батьки не втрачайте надії на покращення, навіть якщо будуть періоди погіршення, це завжди ривок перед позитивною динамікою стану дитини, ми щодня бачимо маленькі, але такі важливі перемоги: перший усвідомлений погляд, перша спроба обійняти, перші слова, які звучать для нас як музика.
Він почав спілкуватися з нами, виявляти емоції, радіти простим речам – і це найбільше щастя для нашої родини.
Дякую Вам за те, що допомагаєте нашій дитині знаходити себе і даруйте нам віру у майбутнє.