Добрий день всім. Мене звуть Інна, я мама дзвінкої дівчинки Данелії, 2.6 року. Діагноз: розлади аутистичного спектра РАС.
23.09.20 мала закінчила перший етап лікування у професора і всього за 20 днів ми отримали значні та дуже важливі зміни:
1) покращилася дрібна моторика – бере предмети нормально;
2) зоровий контакт став набагато довше, мені може дивитися в очі, коли співаю «Ладушки», хвилину, а то й більше;
3) стала допитливішою — з цікавістю дивиться у вікно машини, коли їдемо; почала звертати увагу на тварин, які раніше були їй байдужі;
4) набагато дружелюбніше поводиться із сестрою — дозволяє їй себе обійняти, поцілувати, лоскотати, а раніше гарчала, висловлюючи свій протест;
5) практично перестала ходити на шкарпетках;
6) почала реагувати на зауваження, коли говорю: «Дана, не можна, не чіпай» прибирає руки і починає плакати, але слухає;
7) частіше звертає він увагу, хоче, щоб із нею грали. Дзвінкий сміх стоїть на весь будинок;
8) і не можу не відзначити дуже важливе для мене мій маленький кактус скинув колючки. Вона проситься на ручки, обіймається, радіє поцілункам. Притискається, коли лягає спати, а раніше відсувалась, щоб її не торкалися. Просить пошкодувати, коли тато кричить.
А ще, Дануся пішла у звичайний садок і вчиться жити за новим розпорядком дня та правилами.
Коли ми їхали до Дніпра, я дуже хвилювалася, як усе минеться, чи візьме нас професор на лікування, як поєднуватиму роботу, як поводитимемося донька, де житимемо і багато інших думок роїлося в моєму казанку. А тепер можу беззастережно сказати, що всі випробування не даються просто так і взагалі, вони ніщо порівняно з тими результатами, які досягають наші діти за допомогою Вагіфа Мамедовича.
Я з нетерпінням чекаю на початок наступного етапу лікування і щиро вірю, що діагноз РАС залишиться тільки в старих записах медичної картки.