Мене звуть Ольга. Із донькою Ксенією до професора ми потрапили у 2013 році, коли їй було 3.7, діагноз – аутизм. До цього ми пройшли всі кола пекла. Дитина не спала, не говорила, контакту не було, моторошна гіперактивність, дрібна і велика моторика майже на нулі, їжа тільки перемелена з пляшки, моторошні запори до 2х тижнів, стереотипні повторювані рухи та дії. Коротше повний набір аутиста – дитина Мауглі.
Не скажу, що наш шлях був легким, але професіоналізм професора і наша титанічна праця, беззаперечне виконання всіх вимог лікування плюс величезна віра допомогли зробити свою справу. Ми пройшли 16 етапів лікування, які допомогли нам “розморозити” нашу зачаровану принцесу, з якою можна працювати далі та отримувати віддачу. Наразі Ксюша відвідує масову школу 4 клас, за загальною програмою. Вона живе звичайним життям, ходить на додаткові заняття, професійні танці, малювання, англійську. У школі її люблять усі вчителі, особливо завуч. Якщо каже мені треба зібрати молодші класи, я даю доручення Ксюші і через 15 хвилин усі стоять збудовані в коридорі.
Ми живемо в Криму і, на жаль, уже рік ми не можемо потрапити на лікування до професора, це своєрідне теж для нас випробування. Тоді я вирішила влаштувати мозковий та емоційний штурм і відправила дитину до літнього табору. Ксюша впоралася на відмінно! Вона пробула повну зміну 21 день, і їй дуже сподобалося.
Щодня я невтомно молюся Богу і Професору за результат нашої хвороби.
На початку нашого шляху ми й не мріяли про таке. Це було пекло, і ми з чоловіком не могли навіть спілкуватися, ми втратили одне одного і все йшло до розлучення. Але професор знайшов підхід і до нашого казанка. І ви не повірите, ми не тільки знайшли один одного, а й народили другу дитину.
Ми дуже сумуємо за Вагіфом Мамедовичем і з нетерпінням чекаємо на наступну зустріч.
Дякую Вам за все і низький уклін.
Шановні всього не напишеш, тому пишіть мені, дзвоніть, завжди рада допомогти.