Закінчили перший етап лікування. Приїхали на консультацію та одразу залишилися. Наша історія почалася з того, що після захворювання на вітрянку сину вкололи щеплення АКДС, після чого дитина замовкла. До щеплення все було добре, він розвивався, як у книзі. Коли ми звернулися по допомогу до медиків, нам або казали, що треба почекати, або ставили діагноз. Скільки було «фахівців», стільки й діагнозів: аутизм, СДВГ, РАС, ЗПР тощо. Були ми і в бабок… Теж безрезультатно.
В одному із медичних центрів регіону ми пройшли повний курс томатісу (6 етапів). Співробітник цього Центру прописала синові ліки. Довго перераховувати, але якщо коротко, дитина в день пила по 7-8 таблеток, залежало від часу доби. Потім «чудовим чином» на місцевому телеканалі вийшов сюжет про цей центр, і виявилося, що там працюють не лікарі, а логопеди та вчителі молодших класів. І вони виписують дітям серйозні препарати! І я говорю не про, наприклад, нообут чи омегу – 3… Ми припинили цькувати дитину, але заняття в цьому Центрі все ж таки залишили. За 1,5 роки «лікування» дитина стала більш примхливою, все більше істерила, пішла цікавість до чого – або. За 1,5 роки «ходіння по муках» віддали 200+ тисяч.
Коли зрозуміли, що пішла величезна сума грошей, а результату немає, ми з чоловіком вирішили приїхати до Науково-дослідного інституту професора Рахманова В. М. Знайомі тут лікували дитину, тому ми чули про позитивні результати. Хоча чоловік намагався заперечувати, що з нашою дитиною «щось не те»… Та й боявся, як Артем перенесе лікування. Але я розуміла, що Інститут для нас – крайня точка.
За 20 днів лікування у дитини з’явився інтерес до книг, до пластиліну, до спілкування з дітьми, почав розуміти звернене мовлення, розуміти «можна – не можна», ну, і найголовніше для кожної мами, у нас з’явилися слова. У деяких моментах навіть пропозиції, на кшталт «я хочу пити», почав повторювати слова за нами, розуміти сенс ілюстрацій у книзі.
Після лікування нас взяли в дитячий садок, хоча до війни ми були в садах, але поміняли їх чотири через те, що з ним не справлялися, казали, «важка дитина». Зараз Артем белькоче, слова прямо «вилітають», формулює пропозиції, намагається нам щось донести, став зовсім іншою дитиною. Спокійно поводиться, наприклад, у гостях, у магазині. За 20 днів розвиток пішов «в гору», начебто минуло 2 роки.
Після лікування минуло майже 10 днів. У Артема з’явилися нові пропозиції: «я хочу писати; я хочу кетю», почав повторювати, копіювати дії. І це лише початок одужання нашого сина! Чекаємо на другий етап.
Також в Інституті лікувався чоловік. Він службовець, через військові дії у нього пропав сон, постарів за 1,5 роки на 10 років. Після лікування він засинає за 15 хвилин, хоча раніше йому треба було хвилин 40, щоб тільки зручно лягти, навіть посвіжішав-помолодшав. До лікування в Інституті він відчував «соромлення» від хвороби сина, намагався максимально обмежити спілкування зі знайомими та незнайомими. Нині пройшло болюче сором через стан дитини.
Також змінилися стосунки в нашій сім’ї, побільшало взаєморозуміння, ніжності між нами. Хочу окремо сказати про персонал Інституту, це диво – люди, мені вони допомогли, як ніхто інший. На території Інституту панує гармонія та взаєморозуміння, і таке відчуття, що там і стіни лікують.
Якщо комусь цікаво дізнатися більше і буде бажання зі мною поспілкуватися – номер мого телефону: 050 – 69 – 83 – 771.