Вітаю! Довго збиралася з думками, як і що написати, бо наший син Денис під наглядом професора з 2008 року і кожного разу намагалася детально описати наші успіхи після кожного лікування. Сьогодні спробую стисло, по суті. Отже наш син Денис у 2 роки був повний «НУЛЬ», нічого не розумів, не відгукався на ім’я, бігав кругами, гортав одну й ту саму книжку, боявся висоти, їв тільки саму картоплю, більше нічого! не міг самостійно ходити в туалет (запори), втікав від нас на вулиці і взагалі не спав по ночам. Що ми досягли за 15 років:
З першого дня лікування почав спати, почав нас слухатися, обертався на ім’я. Налагодилося травлення, почав їсти різну їжу, забули про запори. Перестав боятися висоти, почав цікавитися дітьми на вулиці, навчився кататися на велосипеді. Згодом (років в 4) з’явилася мова, пішов у звичайний дитячий садочок, почав приймати участі у дитячих концертах, на випускному у садочку танцював танго з дівчинкою. Далі школа, почав писати, рахувати, займатися прикладним мистецтвом (дуже красиво малює, любить творчість, збирає лего — це його хоббі, любе ліпити). Ближче до підліткового віку почав займатися музикою, грає на фортепіано, обожнює скелелазіння, деякий час займався верховою їздою, плаванням. Після останньої підтримки в липні, ще й співати почав! Наразі Денису 17 років і ми готуємо його до вступу у коледж прикладного мистецтва.
Хочу сказати, що якби не реабілітаційний центр: важка праця професора та дружнього колективу, я не знаю, що було би з нашим сином та нашою сім’єю. Адже, коли захворів син (а на той час в нас вже був старший син), ми з чоловіком планували розлучатися. Коли приїхали в центр, отримали підтримку та лікування для нас-батьків, то зрозуміли, що розлучення тільки нашкодить нашому синові. Ми заспокоїлися, взяли себе в руки і почали займатися дитиною. Але є ще один цікавий момент в нашому житті. Коли Денису було 2 роки, я завагітніла, але від стресу, хвилювань, щодо Дениса, в мене лікарі виявили позаматкову вагітність, була операція і в мене лишилася лише одна труба. Коли ми вперше приїхали на лікування, то були знервовані. На другому етапі Вагіф Мамедович почав мені обіцяти ще одну вагітність. На той час, я подумки сміялася і вважала, що це неможливо, оскільки в мене одна труба, ми хотіли розлучатися і взагалі тільки пів року пройшло після операції. Але сама атмосфера, бесіди, надія на майбутнє, змінили наше життя повністю. І що ви думаєте? Ми з лікування повернулися і дізналися, що в нас буде третя дитина! Нашого меншого сина ми привезли з Дніпра 😁. Спочатку в мене був шок, я не могла в це повірити. Також лікарі були здивовані, бо зазвичай жінці після позаматкової операції, рік не можна вагітніти, бо досвід та практика доказують, що знову буде позаматкова вагітність, оскільки ще є запалення, спайки і свідомість жінки не готова до наступної вагітності. Але Вагіф Мамедович ламає усі стереотипи і доказує стандартній медицині, що усе можливо!
Тепер хочу пару слів сказати щодо нашого третього сина, якому через 2 місяці буде 14 років. Оскільки старший син 187 зріст, Денис 182, то я почала хвилюватися , що менший син якийсь маленький. Педіатр направила сина до ендокринолога і той з’ясував по аналізам, що у меншого сина Дмитра низький гормон росту та порекомендував колоти гормони. Але ж ми знаємо , куди їхати за допомогою 😉😁. Отже Дмитро після першого етапу лікування в березні витягнуся на 4 см і наразі після лікування в липні, виріс ще на 3 см.
Бажаємо всім скорішого одужання! Обіймаємо професора та передаємо привіт усьому колективу!
НИЗЬКИЙ УКЛІН ЗА ВАШ «АДСЬКИЙ» ТРУД! 🥰🥰🥰🤗🤗🤗