Я Катя, мама Роми – 5,5 років та Лілі – 12 років з м. Горохів Волинської області. Рома закінчив 6-й етап лікування в Інституті, а Ліля – 5-й етап лікування. У Роми – аутизм, РАС і ЗПМР, гіперактивний, Лілі спочатку ставили парапарез, пізніше – ювенільний ревматоїдний артрит.
Ми мали бути на лікуванні ще в березні, але у зв’язку з війною боялися їхати до Дніпра. Перерва була майже 6 місяців.
У Роми погіршилася поведінка, став більш виборним у харчуванні. І я вже не витримувала психологічно. Моя мама мене не відпускала, говорила: “Ти сума зійшла, ти везеш дітей на війну!” Але я знала, що маю допомогти своїм дітям. Ми швиденько зібралися та поїздом приїхали на лікування.
Вже з перших днів лікування Рома став трохи спокійнішим, покращився зоровий контакт, перестав щипати себе за щоки, став краще розуміти звернене мовлення.
А загалом, за 6 етапів, у нас багато покращень: пройшов нічний енурез, зараз сам ходить у туалет, з’явився зоровий контакт, краще розуміє звернену мову, покращилася велика та дрібна моторика. Імітація з’явилася, спочатку почав повторювати за мною слова, (на 1-2 етапі була ехолалія, потім пройшла), пізніше – говорити окремі слова та речення.
Ми вивчили спочатку назви тварин, потім – овочі, фрукти, транспорт, меблі, одяг, природу. Почали вчити дієслова і тепер складаємо словосполучення. Рома частіше використовує одне слово (є, пити, писати,) але може попросити: “Дай мені яблуко”, “Я хочу пити”. Вчимо цифри до 10, букви знає поки що лише голосні.
Він дуже гіперактивний, дуже упертий, хлопець із характером.
У Роми ще є над чим працювати, є стими, вибірковість у їжі, не грає з дітьми, але він уже почав спостерігати за дітьми. Я вірю, що за допомогою нашого професора ми все подолаємо.
Ще хочу написати за свою дочку Лілію. Їй 12 років – дитячий артрит.
Хворіє з 4-х років. У 4 роки у дочки був запальний процес рук (пальці, лікті) та ніг (пальці, ступня, коліна). Лікарі приписували гормони, різні протизапальні. Руки пройшли, але коліна – ніяк. Лілі навіть викачували шприцем рідину з обох колін і вводили ліки. Через те, що крапля ліки потрапила під шкіру, в м’язи, на лівому коліні утворилася ямка (атрофія). Загалом, була біда.
Перший раз до професора Ліля приїхала з опухлим правим коліном. І вже на 10-й процедурі пухлина пройшла, коліно перестало бути гарячим, запальний процес пішов. Але доньці було ще складно сісти.
У Лілі ще слабкі ноги і руки, наприклад, вона бігає, як сі діти, але не може вилізти на дерево, не може підтягнутися, не може відкрити сильно закупорену пляшку води. Але з кожним лікуванням їй стає краще: ні болю, майже не помітна стала ямка (атрофія) на лівому коліні, вона може більше ходити, їздити велосипедом, легше присідати. Перейшли на мінімальну дозу потрібних ліків. Ще вона стала спокійнішою, підросла, перестала закушувати губи, покращилася пам’ять, з полюванням почала займатися (закінчує 6-ий клас ліцею і, начебто, буде відмінницею).
Ще хочу написати про себе. Професор урятував мене від самої себе. Я просто не хотіла жити, були погані думки, розпач, невроз, депресія, “котелкові” болі, випадало волосся, поганий зір, постійна стомлюваність. Зривалася на чоловіка, дітях. Зараз мені значно легше, головне — я хочу жити та боротися за своїх дітей.
Дякуємо величезному професору та всьому колективу Інституту за вашу велику працю!
Ви рятуєте не лише наших дітей, а й усю родину.
Здоров’я вам і сили!