Доброго дня. Я мама Забара Єлисея, м. Нікополь, але з початку війни мешкаємо у Польщі м. Лодзь. Вік 7.11 років. Діагноз РАС, помірна розумова відсталість. Цього року пішов у перший клас у Польщі до спеціальної школи та в Україні онлайн до звичайної. Лікування розпочали о 3.11. Пройшли 11 етапів, за кілька днів їдемо на 12 етап.
До лікування: не говорив нічого, навіть звуків майже ніяких не було; сильна вибірковість у їжі; не звертав увагу дітей; роздягався і бігав голяка; не катався ні на самокаті, ні на велосипеді; і багато чого вже й не згадати. На даний момент говорить пропозиціями, може висловити, що він хоче. Відповідає більше на питання, якщо раніше тільки так чи ні, то зараз може дати більшу відповідь. Співає пісеньки. Читає, пише, вважає, ліпить, малює. Дуже кмітливий став, самостійний.
У польській школі швидко засвоює матеріал. В онлайн школі займаємося один раз на тиждень, але сидить добре, відповідає на уроках. За харчуванням ще є вибірковість, але все одно раціон потроху збільшується. Раніше побачивши їжі яку він не їсть був блювотний рефлекс. У школі хоче спілкуватися з дітьми, але поки що з цим є труднощі, не знає як правильно залучити до гри. І не вміє знайомитись. Добре займається у групах. Чудово катається на велосипеді. Після останнього етапу активно ліпить із пластиліну, по пачці на день йде)))
У цілому нині, у порівнянні з тим, що було, можна сказати у нас здорова дитина, чого ще хочеться це більше розуміння, на побутовому рівні розуміння 100%, а ось з великим щось пофантазувати тут нам ще потрібно працювати. І хочу звернути увагу, що все до нас прийшло дуже маленькими кроками. Після 1 етапу – звуки, після 2-го вивчив алфавіт і почав говорити мама, тато; після 3го більше складав з букв склади, після 4го з’явилися слова, після 5го словосполучення, після 6го потроху збільшувався словниковий запас, після 7го короткі речення, після 8го вже довгі речення, після 10 відповіді на запитання, зараз уже більше сам намагається говорити реченнями, а не лише на прохання.
І, звичайно, розуміння теж приходило поступово. Все це велика праця та терпіння. І періоди загострення також є, у ці дні важко. Тому що наша слухняна дитина перетворюється на ураган, але потім завжди є покращення.
Ми дуже вдячні професору Вагіфу Мамедовичу Рахманову та всьому колективу інституту. Завжди з нетерпінням чекаємо на зустріч.