При надходженні на лікування в Інститут у мене було більше 40 скарг: невроз, страхи, панічні атаки, соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи … Все почалося з гіпертонічного кризу, який трапився у мене кілька років тому. Тоді я дуже злякався. Адже раніше я був — хоч у вогонь, хоч у воду — нічого не боявся. І раптом, в такому віці опинитися на лікарняному ліжку з нерозумінням того, що з тобою відбувається – повірте, це дуже страшно. Після виписки з лікарні я став шукати у себе болячки… Щотижня звертався до кардіолога, робив кардіограму, сам себе накручував, що я хворий. Все це не давало мені нормально жити. У мене був страшний страх, очікування хвороби, болю, неможливо було спати, не вистачало повітря, почалися панічні атаки.
У психіатричній лікарні мені призначили медикаментозне лікування, заспокійливі. Але нічого не допомагало зняти постійне відчуття того, що ось – ось що – щось трапиться з моїм здоров’ям.
Почав шукати в інтернеті інформацію, де можна ще отримати психіатричну допомогу у нас в Дніпрі. Випадково на YouTube каналі НДІ побачив ролик про професора Рахманова, про його методику лікування. Так дізнався про інститут, про те, як тут допомагають, здавалося б безнадійним хворим. Записався на консультацію до професора і приїхав.
З першого етапу лікування у мене припинилися головні болі, перестала боліти шия, я, так би мовити, заспокоївся і зрозумів, що не можна так доводити себе очікуванням болячок.
Правильно каже професор: всю роботу під час лікування треба ділити навпіл. Тільки якщо пацієнт щиро хоче одужати і позбутися від захворювання, тоді доктору буде легше допомогти йому. Треба читати книги професора, в них – прості істини життя, яких потрібно дотримуватися, треба жити і радіти життю.
Зараз у мене залишилося всього лише близько 7 — ми незначних скарг, і то — була б менш нервова робота – та їх би не було. Періодично приїжджаю на підтримку в Інститут.
Коли здоров’я людини покращується, він відразу забуває, що за здоров’ям треба стежити, і починає їм зловживати. Зробив для себе висновки: і сам так робив, але тепер знаю, що найцінніше в житті — це здоров’я.